<?xml version="1.0" encoding="utf-8"?>
<!-- If you are running a bot please visit this policy page outlining rules you must respect. http://www.livejournal.com/bots/ -->
<feed xmlns="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:lj="http://www.livejournal.com">
  <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai</id>
  <title>Madame Bovary</title>
  <subtitle>comme les autres</subtitle>
  <author>
    <name>lolibai</name>
  </author>
  <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/"/>
  <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom"/>
  <updated>2009-11-13T16:14:02Z</updated>
  <lj:journal userid="12577941" username="lolibai" type="personal"/>
  <link rel="service.feed" type="application/x.atom+xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom" title="Madame Bovary"/>
  <link rel="hub" href="http://pubsubhubbub.appspot.com/"/>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:34822</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/34822.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=34822"/>
    <title>грішне з праведним</title>
    <published>2009-11-13T16:14:02Z</published>
    <updated>2009-11-13T16:14:02Z</updated>
    <lj:music>lady gaga - bad romance</lj:music>
    <content type="html">прочитав несколько рецензий на новоявленный продукт творчества леди гаги, я решила вставить и свои пять копеек. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;у меня лично сложилось впечатление, что э т о - очень изощренная форма лицемерия, глядящего на свое отражение в зеркале и испытывающего не насмешку и отвращение, как многим представляется, а умиление и удовлетворение. очень хитро скроено и сшито. белые нитки часто бывают видны только до зубов вооруженным глазом.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;мы с сестрой, в десятый раз прослушивая леди гагу, сообразили, почему она так ласкает наше восточнославянское ухо. леди гага - удачная американская инкарнация маши распутиной и ирины алегровой. постоянное мелькание нашей водки в кадре усиливает ощущение глубокого духовного родства.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;сравнивая нового поп-идола с т. н. культовой музыкой конца 90-х, пришла к каким-то просто естественнонаучным выводам. а именно об эволюции и природном отборе. radiohead и placebo, оккупировавшие сердца молодежи конца-начала века, были чуть ли не по-декадентски печальны. само название "плацебо" указывало на пустоту, разверзшуюся в юных душах. эстетическое переживание музыки было сопряжено с чувствами ностальгии, тоски по несбыточному, дразнящей тревоги. закономерно, что аморфная пустота с желейной пустышкой внутри должна была волею инфернальных сил уступить место сверхновым причудливым формам жизни.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;тем не менее, я настаиваю на том, что нам пытаются впарить в качестве красоты то, что красотой отнюдь не является. отака хуйня, малята.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:34731</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/34731.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=34731"/>
    <title>красота, свобода, любовь</title>
    <published>2009-11-07T09:21:52Z</published>
    <updated>2009-11-07T09:21:52Z</updated>
    <content type="html">уважаемые читатели, у меня возникло два вопроса, на которые я бы просила вас любезнейше ответить:&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;1. гордыня - порок или добродетель героя нашего времени?&lt;br /&gt;2. можно ли купить красоту за деньги?</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:34081</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/34081.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=34081"/>
    <title>фубля!</title>
    <published>2009-10-06T00:53:12Z</published>
    <updated>2009-10-18T23:17:44Z</updated>
    <content type="html">сумасшедшее мну среди ночи вместо подготовки к завтрашнему заседанию кафедры решило поубирать в папках. и нашло забытый богом документ, датированный 2 июня текущего года. это блестящий (!) образец боваризма в сфере квазигуманитаристики. подаю в безобразной первозданности и незавершенности, без ката. аминь.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Манящая пустота. Из заметок блоггера&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;«Личность» является не таким древним понятием, каким его представляют некоторые неискушенные студенты-психологи. Ведь древнегреческая «персона» вовсе не была самопричинной сущностью, какой мы воображаем личность в нашем «малом времени». Тем не менее, вместо того, чтобы сосредоточиться именно на аспектах «инобытия» человека в различных измерениях, многие исследователи ломают голову над составлением исчерпывающего перечня личностных черт или поиском мозговой локализации человеческой персоны. Все так же остаются неразрешенными (неразрешимыми?) извечные философские вопросы свободы-детерминизма, наследственности-среды, уникальности-универсальности, активности-реактивности, оптимизма-пессимизма. Жизнь все так же шагает впереди науки, но во все быстрее изменяющемся современном мире научные идеи так и не успевают оформиться в системы понятий и методов, сменяя друг друга чуть ли не каждое десятилетие.&lt;br /&gt;Современные психологи все чаще фокусируют внимание на символической сфере бытия человека, рассматривая культурное пространство, поле речи как то, что не только создается личностью человека, но и конституирует саму личность. В свете этих идей матрица уже не представляется нелепой киношной выдумкой. Человек творит себя из символических идентификаций, считая приобретенную систему знаков собственной личностью. Мы видим даже не означающее, скользящее по поверхности означаемых, а самодовольный симулакр, не имеющий под собой никакой почвы реальности.&lt;br /&gt;Через призму таких теоретических взглядов мы вправе рассматривать виртуальное пространство как культурное поле, возведенное в квадрат, как отражение отражения. Личность в паутине всевозможных блогов предстает как сверхидеальная форма бытия человека. Лакан часто подчеркивал, что человек творит свою видимую целостность, движимый страхом психотического распада. Существуя в виртуальном пространстве, человек не просто отражает свой образ, а имеет возможность конструировать его из материала, которым он часто не располагает в «реальной» жизни. Исследование множественных виртуальных персон одного человека открывает новые возможности для изучения трансформации личности в современном мире. Тем не менее, нам представляется, что виртуальное пространство еще более грозит распадом психического единства, чем «обычное» идеальное бытие. Воображение рисует похищенные пароли, изъеденные вирусами страницы вконтакте, самовольно мутирующие блоги и</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:33799</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/33799.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=33799"/>
    <title>подкрался незаметно</title>
    <published>2009-09-14T06:23:47Z</published>
    <updated>2009-09-14T06:29:02Z</updated>
    <lj:music>elton john</lj:music>
    <content type="html">я думаю, лишний раз пояснять не стоит, кто именно подкрался незаметно, хоть виден был издалека.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;и вот наступил день, когда я начинаю активно флудить в lj. indian summer, видать, достигло необходимой концентрации в крови. уже несколько дней подряд мой отход ко сну не обходится без медикаментозной поддержки. soft медикаментозной, разумеется. воображаю себя сильвией плат и вирджинией вульф в одном лице)&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;а еще, уважаемые читатели, у меня внутри происходит оч странный диалог "я"-голосов. четко могу вычленить пока только эмо-малолетку, алкоголичку и даму полусвета. может, кто-нибудь да подскажет, как их обезвредить и вернуть на место ботана, эстета и человека из подполья???</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:33482</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/33482.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=33482"/>
    <title>sic!</title>
    <published>2009-08-08T21:53:59Z</published>
    <updated>2009-08-08T22:42:38Z</updated>
    <content type="html">&lt;i&gt;"Я думаю о С., для которого выпивка в кафе была единственным оправданием существования. Однажды, когда я красноречиво убеждал его в преимуществах Буддизма, он сказал мне "Хорошо, пусть будет нирвана, но только вместе с кафе". У каждого есть своя мания или что-нибудь еще, удерживающее от безоговорочного принятия высшего блаженства".&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;div style="text-align: right;"&gt;&lt;i&gt;Эмиль Чоран&lt;/i&gt;&lt;/div&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;даешь нирвану, но только вместе с кафе!</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:33233</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/33233.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=33233"/>
    <title>разложение личности и внутренняя жизнь</title>
    <published>2009-07-31T15:47:05Z</published>
    <updated>2009-07-31T15:47:05Z</updated>
    <content type="html">"Внутренняя жизнь зарождается из трусливого сластолюбия и бессильной жадности. Этими же чувствами она питается и живет".&lt;br /&gt;&lt;div style="text-align: right;"&gt;&lt;i&gt;Николай Бахтин&lt;/i&gt;&lt;/div&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:32650</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/32650.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=32650"/>
    <title>еще раз о психологии поступка</title>
    <published>2009-07-25T18:57:49Z</published>
    <updated>2009-07-25T18:57:49Z</updated>
    <content type="html">&lt;i&gt;"Поступить значит преступить: чей-то закон - человеческий, божеский или свой собственный"&lt;/i&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;div style="text-align: right;"&gt;&lt;i&gt;Марина Цветаева&lt;/i&gt;&lt;/div&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:32314</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/32314.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=32314"/>
    <title>з дєтского</title>
    <published>2009-07-07T10:51:14Z</published>
    <updated>2009-07-07T10:53:43Z</updated>
    <lj:music>потап і настя камєнскіх</lj:music>
    <content type="html">аристократи духу посивілі&lt;br /&gt;під синім сонцем міста&lt;br /&gt;ми - безсилі&lt;br /&gt;бо ліплені з пісного тіста</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:32199</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/32199.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=32199"/>
    <title>lolibai @ 2009-07-02T21:53:00</title>
    <published>2009-07-02T18:54:33Z</published>
    <updated>2009-07-02T18:54:33Z</updated>
    <content type="html">я хочу шоб все уроды сдохли</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:31976</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/31976.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=31976"/>
    <title>lolibai @ 2009-06-21T17:29:00</title>
    <published>2009-06-21T14:31:49Z</published>
    <updated>2009-06-21T14:31:49Z</updated>
    <lj:music>ник кейв</lj:music>
    <content type="html">а хто ваш улюблений літературний герой??</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:31716</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/31716.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=31716"/>
    <title>они всегда находят меня сами</title>
    <published>2009-05-09T15:40:44Z</published>
    <updated>2009-05-09T23:06:30Z</updated>
    <lj:music>frank sinatra - killing me softly</lj:music>
    <content type="html">&lt;img class="alignnone size-medium wp-image-118" height="300" alt="" src="http://feliciaatkinson.files.wordpress.com/2008/08/sylvia-plath-photograph.jpg?w=248&amp;amp;h=300" width="248"&gt; sylvia plath&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Она нашла меня три года назад. в достаточно странном месте... сидя на кровати в обычной египетской гостинице, щелкая в час ночи российские кабельные каналы, я увидела Ее. правда, в непонятном исполнении гвинет пэлтроу. но суть Она мне донесла и так. это главное. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;P.S. да, и еще одно. только что смотрела харви милка. рыдала от первой до последней минуты. как все таки хорошо получилось, что я есть кем я есть)</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:30414</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/30414.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=30414"/>
    <title>підсумки року</title>
    <published>2009-01-18T09:35:08Z</published>
    <updated>2009-01-18T09:35:08Z</updated>
    <content type="html">Passent les jours et passent les semaines,&lt;br /&gt;Ni temps passe,&lt;br /&gt;Ni les amours reviennent,&lt;br /&gt;Sous le Pont Mirabeau coule la Seine.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:29976</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/29976.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=29976"/>
    <title>NEWTON</title>
    <published>2008-11-15T17:40:36Z</published>
    <updated>2008-11-15T17:40:36Z</updated>
    <content type="html">&lt;img src="http://ljplus.ru/img4/l/o/lolibai/helmut-1.jpg" width="440" height="600" border="0" alt="44.06 КБ"&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:29794</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/29794.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=29794"/>
    <title>lolibai @ 2008-11-09T21:19:00</title>
    <published>2008-11-09T19:24:31Z</published>
    <updated>2008-11-09T19:27:44Z</updated>
    <lj:music>joy division - shadowplay</lj:music>
    <content type="html">стільки питань накопичилося. одне з... чому наше покоління таке джойдивіжнське? останні кілька років. і "контроль" корбайна ще більше посилив це захоплення</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:29046</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/29046.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=29046"/>
    <title>есенин</title>
    <published>2008-09-06T09:26:41Z</published>
    <updated>2008-09-06T09:26:41Z</updated>
    <content type="html">Сыпь, гармоника. Скука... Скука...&lt;br /&gt;Гармонист пальцы льет волной.&lt;br /&gt;Пей со мной, паршивая сука,&lt;br /&gt;Пей со мной.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Излюбили тебя, измызгали -&lt;br /&gt;Невтерпеж.&lt;br /&gt;Что ж ты смотришь так синими &lt;br /&gt;                         брызгами?&lt;br /&gt;Или в морду хошь?&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;В огород бы тебя на чучело,&lt;br /&gt;Пугать ворон.&lt;br /&gt;До печенок меня замучила&lt;br /&gt;Со всех сторон.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Сыпь, гармоника. Сыпь, моя частая.&lt;br /&gt;Пей, выдра, пей.&lt;br /&gt;Мне бы лучше вон ту, сисястую, -&lt;br /&gt;Она глупей.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Я средь женщин тебя не первую...&lt;br /&gt;Не мало вас,&lt;br /&gt;Но с такой вот, как ты, со стервою&lt;br /&gt;Лишь в первый раз.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:28701</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/28701.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=28701"/>
    <title>маяковский</title>
    <published>2008-09-05T20:53:19Z</published>
    <updated>2008-09-05T20:53:19Z</updated>
    <content type="html">Я в Париже.&lt;br /&gt;Живу, как денди.&lt;br /&gt;Женщин имею до ста.&lt;br /&gt;Мой член, как сюжет в легенде,&lt;br /&gt;Переходит из уст в уста.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:28420</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/28420.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=28420"/>
    <title>мій ерос і мій танатос</title>
    <published>2008-08-19T21:07:18Z</published>
    <updated>2009-08-14T18:30:55Z</updated>
    <lj:music>louis garrel - delta charlie delta</lj:music>
    <content type="html">&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;я нічим не хочу займатися – окрім як кохатися і спати. кохатися, потім засинати, і прокидатися лише задля сексу. їй-богу, не хочеться шукати символів там, де їх і близько нема, але мушу визнати, що секс – це священний ритуал. недарма ж найдавніші індуїстські храми густо обліплені скульптурними парами у позах камасутри… я не знаю, що трапилося впродовж важкого, втомливого блукання людиною історичними лабіринтами, але кохання стало сприйматися по-іншому. сакральні змісти не вписуються, вочевидь, у наші скромні життєві расклади… і тому багато жінок зі страху впасти у безодню максимально обважнюють своє тіло, перетворюючися під час сексу на нерухому колоду. а чоловіцтво за неймовірною кількістю статевих актів намагається приховати таємні якості, щоб не здаватися сентиментальними і, не дай боже, смішними. от-от, а потім жмуток власних досвідів загорнути у блискучу обгортку, мов для продажу, у щонайдужче брутальні мовні звороти. але колись-таки настає момент, коли звичайний секс розтріскується, розщелина ширшає, починає тягнути прохолодою, і у цю мить головне – не заплющити з переляку очей. бо світ навколо розмивається, втрачає будь-які визначені контури, і найстрашніше – втрачає сенс. навіть найвищі мети і цілі зникають із наших життєвих обріїв, а найвивіреніші плани здаються непотрібними і безглуздими. у рідкій матерії сексу – кожної секунди і позачасово – розгортається космічний порядок. а коли згортається – що ж залишається робити, окрім як померти до наступного подиху?.. &lt;br /&gt;&lt;br /&gt;ввібрати його у себе до останньої краплі, поглинути, а коли він знесилено похилиться тобі на плече – не відпускати, злипнутися докупи теплими вогкими тілами. злитися, скажімо, у величезний первісний гриб, або стати колонією синьо-зелених водоростей, чи перетворитися на слизьку поснулу рибину. і спуститися на самісіньке  дно сну, ніби вглиб океану. повільно, поважно, метр за метром. і там, де немає ні сонця, ні хвиль, де температура не змінюється впродовж століть, де не чути пронизливих криків чайок і матюків прибережних рибалок, вмоститися на килимок із водоростів. каменем на дні. і лише корали тіл повільно і безгучно, але невпинно пнуться догори. врешті-решт, через тисячоліття сну бентежно проростаючи на поверхню рожевими кінчиками…&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;і тоді над рибами і під чайками, у бризках хвиль, злизувати сіль із потрісканих на сонці губ, переливатися одне в одного морською піною. море як метафора сексу як символу єднання як апотеозу життя (жалюгідно звучить, бо ж наша друга сигнальна система (читай – мова) тут безсила, наче підстаркуватий імпотент-ексгібіціоніст у громадському парку)…  і байдуже, що антураж насправді не той, що замість хвиль сідниці труться об невблаганно брудний спальник. а вгорі гуснуть сутінки, проціджуються крізь темну сіточку переплетеного листя і повільно скрапують на його спину. це таке, це лише тимчасові декорації нашого сексу і нашого сну… прийнято говорити про свободу вибору – але насправді у нас немає жодного вибору – лише свобода кохатися і свобода спати.&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;на цьому патосні міркування мого ліричного героя закінчуються. й істинно кажу вам, браття і сестри, я не роблю ні Того, ні Іншого. натомість нервово тиняюся квартирою, меланхолійно поглинаю мармелад, пісяю, ходжу на вулицю курити і слухаю пана louis garrel. дякую за увагу.</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:28205</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/28205.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=28205"/>
    <title>this road will never end. it probably goes all around the world (c)</title>
    <published>2008-08-17T09:31:20Z</published>
    <updated>2008-08-17T09:31:20Z</updated>
    <category term="road tripping"/>
    <content type="html">&lt;img src="http://www.ljplus.ru/img4/l/o/lolibai/this-road-will-never-end.jpg" width="488" height="325" alt="21.45 КБ"&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;я повернулася до києва. мабуть, ненадовго... так шо звоніть єслі шо ;)</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:25818</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/25818.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=25818"/>
    <title>юкио мисима</title>
    <published>2008-05-09T15:11:00Z</published>
    <updated>2008-05-09T15:13:33Z</updated>
    <content type="html">&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;Но, безусловно, самое совершенное произведение в жанре автобиографического искусства - судьба Мисимы Юкио (1925-1970). Многолетняя самоотверженная подготовка, полнейшая безжалостность к себе, хладнокровие истинного хуожника - вот факторы, позволившие японскому классику не только превратить собственную жизнь в подобие жестокой пьесы Кабуки, но и совершить нечто поистине невозможное: заставить мир &lt;i&gt;увидеть&lt;/i&gt; японскую литературу, отнестись к ней серьезно, переводить на другие языки и издавать массовыми тиражами. Некогда самураи взрезали себе живот, чтобы привлечь внимание общества к какому-нибудь событию или явлению. Получилось, что Мисима сделал то же самое по отношению к японской литературе. Она должна быть ему вечно благодарна.&lt;br /&gt;Однако намерение у Мисимы все же было иное, куда менее альтруистическое. Этот писатель очень рано понял, что единственная нетленная ценность - Красота. Но не материальная, потому что все материальное непрочно, а живущая в воображении и в памяти людей. Шедевр зодчества может сгореть, от него останутся только головешки, и он сотрется из памяти последующих поколений. Вечно прекрасным Храм становится лишь благодаря Герострату.&lt;br /&gt;Таким же &lt;i&gt;этернизирующим актом&lt;/i&gt; может стать смерть художника. А для этого предварительно нужно было прожить соответствующую концовке жизнь. Мисима никогда не скрывал, что не живет, а лицедействует. "Все говорят, что жизнь - сцена, - писал он. - Но для большинства людей это не становится навязчивой идеей, а если и становится, то не в таком раннем детстве, как у меня. Когда кончилось мое детство, я уже был твердо убежден в непреложности этой истины и намеревался сыграть отведенную мне роль, не обнаруживая своей настоящей сути".&lt;br /&gt;Самой красивой смертью, разумеется, было сочтено самоубийство. Самым красивым самоубийством - харакири. К тому же этот традиционный способ суицида как нельзя лучше соответствовал давней садомазохистской обсессии писателя.&lt;br /&gt;Пьесы Мисима писал следующим образом: сначала - финальную реплику, потом весь текст, начиная с первого действия, без единого исправления. Так же поступил он и с пьесой собственной жизни. Когда финальный эпизод был придуман, остальное выстроилось само собой.&lt;br /&gt;Вспарывать мечом хилое, жалкое тело, доставшееся Мисиме от природы, было бы надругательством над эстетикой смерти. Поэтому писатель пятнадцать лет превращал себя в античную статую, ежедневно по многу часов проводя в гимнастическом зале. Добился невозможного - стал истинным Гераклом. Выпустил фотоальбом, позируя обнаженным в разных позах: пусть потомки видят, какой прекрасный храм был разрушен.&lt;br /&gt;Другое препятствие: харакири во второй половине XX века выглядело анахронизмом. Могли счесть сумасшедшим, а то и высмеять. Красота на терпит смеха, она возвышенна и трагична. И Мисима решил эту проблему с присущей ему обстоятельностью. Западник, светский лев и нигилист, он в последние пять лет жизни внезапно поменял убеждения: стал ревнителем национальных традиций, ультраправым идеологом, отчаянным монархистом. Задуманный финал предполагал массовку, роль которой была отведена членам "Общества щита", студенческой военизированной организации, содержавшейся за счет писателя.&lt;br /&gt;Оставалось только закончить главный труд - тетралогию "Море изобилия". В день, когда Мисима поставил последнюю точку в четвертой части, он поставил точку и в своей жизни. Куда уж символичней.&lt;br /&gt;Спектакль получился дорогостоящий, со сценическими эффектами и огромным количеством зрителей. Без огнестрельного оружия, с одним только самурайским мечом, Мисима и четверо его юных помощников взяли в заложники коменданта одной из столичных военных баз. Потребовали собрать солдат, и писатель, писаный красавец в элегантном мундире и белых перчатках, подбоченясь, призвал воинов идти на штурм парламента. Над базой гудели полицейские вертолеты, за забором метались журналисты. Военные, разумеется, ни на какой штурм не пошли - и слава Богу, потому что тогда Мисима просто не знал бы, как быть дальше.&lt;br /&gt;Вполне удовлетворенный, писатель проклял утративших самурайский дух солдат, удалился во внутреннее помещение и взрезал себе живот. Все было продумано до мелочей - мундир надет на голое тело, в задний проход вставлена ватная пробка, секундант стоял с мечом наготове. Правда, голова с плеч слетела лишь после четвертого удара, но в этом Мисима не виноват. Он сделал все, что мог. И его рука, в отличие от руки бедного секунданта, не дрогнула - разрез на животе получился длинным и глубоким.&lt;br /&gt;С того дня началась большая слава Мисимы. Он стал и, наверное, останется для мира Главным Японским Писателем.&lt;br /&gt;А без харакири что ж - ну, был бы до сих пор жив, ну в семьдесят лет получил бы Нобелевскую премию вместо Кэндзабуро Оэ, ну написал бы не сорок романов, а шестьдесят. Человеческое, слишком человеческое.&lt;br /&gt;Я не знаю другого писателя, за исключением разве что Ницше, который так хорошо - и разумом, и инстинктом - понимал бы суть и смысл искусства. Оно опасно, потому что больше жизни.&lt;br /&gt;При всей своей внушительной мышечной массе Мисима представляется мне существом, состоявшим не из плоти и крови, а из слов, образов, творческого эфира. Во всяком случае, плоть и кровь этого &lt;i&gt;архетипического&lt;/i&gt; &lt;i&gt;литератора&lt;/i&gt; насквозь пропитались ядом искусства, который, конечно, убивает, но зато обеспечивает нетленность.&lt;br /&gt;&lt;i&gt;"Искусства без шипов не бывает, как не бывает его и без яда. Невозможно вкусить меда искусства, не впитав и его яда".&lt;/i&gt; (Юкио Мисима)</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:25381</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/25381.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=25381"/>
    <title>lie to me, dear friends</title>
    <published>2008-05-04T20:34:05Z</published>
    <updated>2009-01-08T20:53:33Z</updated>
    <category term="третьего дня"/>
    <lj:music>marilyn manson - user friendly</lj:music>
    <content type="html">Часть 1. Общественная&lt;br /&gt;За последний месяц я заметно поправилась. Наверное, из-за своего потреблядства в широком смысле этого слова. Просыпаюсь – и с самого утра – покушать, послушать, посмотреть, купить, пообщаться. С последним пунктом дело обстоит сложнее всего – ведь другого человека непросто усадить возле себя в любой удобный момент и грузить своей непревзойденностью. Благо, сейчас у многих развит комплекс одиночества = несуществования. Поэтому действует принцип круговой поруки – бесконечные вечера, сеансы самолюбования и взаимного восхищения – мы все такие милые, мы все такие классные, мы так друг друга любим и все такое. &lt;br /&gt;Единственное, что радует меня во все наростающем поглощении продуктов питания и искусства – этот процесс в большей или меньшей степени контролируется мной. Я не покупаю рекламируемых по телевизору моющих средств – стараюсь посуду не мыть вообще, чтобы не сушить кожу рук. Я смотрю Феллини не из-за его «культовости», а просто потому, что у меня нет денег на поездку в Италию этим летом. Я покупаю не очередную гламурную маечку, а спортивный реглан – не в чем утром сходить на перекур… В общем, нормальное состояние – и вовсе не потреблядство, а здоровое потребительское отношение к жизни представителя среднего класса … god blessed middle class…&lt;br /&gt;А подрастающим тайлерам и марлам хочу сказать, что их протест стал неэффективным с тех пор, как вошел в моду. В условиях современного общества он неплохо контролируется, выглядит мило, политкорректно, и некоторым власть предержащим  кажется даже забавным. Дорогие революционеры, ваш удел сегодня – курение дури в общественных парках и траханье в общественных туалетах. Поэтому советую вам придерживаться моей идеологии маргинального (т.е. не-мейнстримного) потребительства и жить в свое удовольствие.&lt;br /&gt;Часть 2. Личная&lt;br /&gt;С тех пор, как я стала совершенно свободной женщиной (а прошло не так много времени), я на скорую руку придумала, чего мне не  хватает для полного счастья. Список вышел более чем банальным:&lt;br /&gt;- крепкие красивые чулки&lt;br /&gt;- томно тянущиеся утра&lt;br /&gt;- обеды на солнечной террасе с бокалом красного сухого&lt;br /&gt;- завивка волос&lt;br /&gt;- сигареты на кухне в перерывах между любовью и любовью&lt;br /&gt;Хотя, любовь – это громко сказано. Я знакома только с мечтами о ней. Видимо, в современных условиях это слишком эксклюзивный и дефицитный товар. Люди-человеки стали настолько равнодушными по отношению к жизни, что… Наверное, остроумнее всех  по этому поводу выразился Моня Мэнсон (см. current music).&lt;br /&gt;:-*</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:25057</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/25057.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=25057"/>
    <title>мислішки</title>
    <published>2008-04-10T19:48:56Z</published>
    <updated>2008-07-03T16:32:33Z</updated>
    <content type="html">&lt;p&gt;довго їхала в маршрутці. до друга на тєрємки. думала про андрія любку та халву. приїхала - а у товариша на кухні халва і андрій любка у жж-френдах&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;назад поверталася. вже горіли ліхтарі. водій маршрутки подав руку. на передньому сидінні втикала на дорогу. переосмислювала життєвий досвід. ось що спало на думку&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;здичавілою&amp;nbsp;виноградною лозою вени обплутували зап'ястя&lt;br /&gt;золотими горішками ховалися поцілунки за щоки&lt;br /&gt;а ми пірнали тільки там, де було солоно&lt;br /&gt;наперед заповідаючи кістки цвинтарям чорних районів&lt;br /&gt;врешті мрії стерлися мов дешеві китайські підошви&lt;br /&gt;і між нами нічого спільного - хіба що хвороби&lt;br /&gt;отак і лишилися як два неприкаяні актори&lt;br /&gt;на сцені без декорацій - в очікуванні режисера&lt;/p&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:23193</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/23193.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=23193"/>
    <title>ах чернівці чернівці</title>
    <published>2008-03-17T09:04:00Z</published>
    <updated>2008-03-17T09:04:00Z</updated>
    <content type="html">ПАЦАНИ!&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Я ВАС ЛЮБЛЮ!!!</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:22202</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/22202.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=22202"/>
    <title>шота потянуло на поэзию</title>
    <published>2008-03-07T11:27:11Z</published>
    <updated>2008-03-07T11:27:11Z</updated>
    <lj:music>serge gainsbourg - la chanson de prevert</lj:music>
    <content type="html">&lt;a name="cutid1"&gt;&lt;/a&gt;&lt;br /&gt;&lt;p&gt;&lt;b&gt;Le Chat&lt;/b&gt;&lt;br&gt;&lt;/p&gt;&lt;p&gt;Viens, mon beau chat, sur mon coeur amoureux;&lt;br&gt;Retiens les griffes de ta patte,&lt;br&gt;Et laisse-moi plonger dans tes beaux yeux,&lt;br&gt;Mêlés de métal et d'agate.&lt;br&gt;&lt;p&gt;Lorsque mes doigts caressent à loisir&lt;br&gt;Ta tête et ton dos élastique,&lt;br&gt;Et que ma main s'enivre du plaisir&lt;br&gt;De palper ton corps électrique,&lt;br&gt;&lt;p&gt;Je vois ma femme en esprit. Son regard,&lt;br&gt;Comme le tien, aimable bête&lt;br&gt;Profond et froid, coupe et fend comme un dard,&lt;br&gt;&lt;p&gt;Et, des pieds jusques à la tête,&lt;br&gt;Un air subtil, un dangereux parfum&lt;br&gt;Nagent autour de son corps brun.&lt;br&gt;&lt;p&gt;— &lt;i&gt;Charles Baudelaire&lt;/i&gt;&lt;/p&gt;&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;&lt;a name="cutid2"&gt;&lt;/a&gt;&lt;p&gt;&lt;b&gt;Hymne à la Beauté&lt;/b&gt;&lt;br&gt;&lt;/p&gt;&lt;p&gt;Viens-tu du ciel profond ou sors-tu de l'abîme,&lt;br&gt;O Beauté? ton regard, infernal et divin,&lt;br&gt;Verse confusément le bienfait et le crime,&lt;br&gt;Et l'on peut pour cela te comparer au vin.&lt;br&gt;&lt;p&gt;Tu contiens dans ton oeil le couchant et l'aurore;&lt;br&gt;Tu répands des parfums comme un soir orageux;&lt;br&gt;Tes baisers sont un philtre et ta bouche une amphore&lt;br&gt;Qui font le héros lâche et l'enfant courageux.&lt;br&gt;&lt;p&gt;Sors-tu du gouffre noir ou descends-tu des astres?&lt;br&gt;Le Destin charmé suit tes jupons comme un chien;&lt;br&gt;Tu sèmes au hasard la joie et les désastres,&lt;br&gt;Et tu gouvernes tout et ne réponds de rien.&lt;br&gt;&lt;p&gt;Tu marches sur des morts, Beauté, dont tu te moques;&lt;br&gt;De tes bijoux l'Horreur n'est pas le moins charmant,&lt;br&gt;Et le Meurtre, parmi tes plus chères breloques,&lt;br&gt;Sur ton ventre orgueilleux danse amoureusement.&lt;br&gt;&lt;p&gt;L'éphémère ébloui vole vers toi, chandelle,&lt;br&gt;Crépite, flambe et dit: Bénissons ce flambeau!&lt;br&gt;L'amoureux pantelant incliné sur sa belle&lt;br&gt;A l'air d'un moribond caressant son tombeau.&lt;br&gt;&lt;p&gt;Que tu viennes du ciel ou de l'enfer, qu'importe,&lt;br&gt;Ô Beauté! monstre énorme, effrayant, ingénu!&lt;br&gt;Si ton oeil, ton souris, ton pied, m'ouvrent la porte&lt;br&gt;D'un Infini que j'aime et n'ai jamais connu?&lt;br&gt;&lt;p&gt;De Satan ou de Dieu, qu'importe? Ange ou Sirène,&lt;br&gt;Qu'importe, si tu rends, — fée aux yeux de velours,&lt;br&gt;Rythme, parfum, lueur, ô mon unique reine! —&lt;br&gt;L'univers moins hideux et les instants moins lourds?&lt;br&gt;&lt;p&gt;— &lt;i&gt;Charles Baudelaire&lt;/i&gt;&lt;/p&gt;</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:21453</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/21453.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=21453"/>
    <title>spacetime continuum</title>
    <published>2008-02-25T14:25:20Z</published>
    <updated>2008-02-25T14:26:24Z</updated>
    <content type="html">Простір тримає мене в своїх лапах&lt;br /&gt;Міцно сплітає смірітєльний світер&lt;br /&gt;Шукають дарма санітари мій запах&lt;br /&gt;Його поцупив підступний вітер&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Як ватра лизала Жанні Д’Арк п’яти&lt;br /&gt;Так час зціловує з ніг моїх порох&lt;br /&gt;Від битих доріг і сухої м’яти&lt;br /&gt;Зелений король – мій пан – мій ворог&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Отак і сиджу у слоновій кістці&lt;br /&gt;У вежах космічних психічних лікарень&lt;br /&gt;Прикута волоссям своїм на місці&lt;br /&gt;І ланцюгами кармічних марень&lt;br /&gt;&lt;br /&gt;Колись мене випишуть – чисту й здорову&lt;br /&gt;(Лиш часопростір спився і вмер би!)&lt;br /&gt;Піду Чумацьким шляхом – і знову&lt;br /&gt;За мною ростимуть срібні верби</content>
  </entry>
  <entry>
    <id>urn:lj:livejournal.com:atom1:lolibai:21168</id>
    <link rel="alternate" type="text/html" href="http://lolibai.livejournal.com/21168.html"/>
    <link rel="self" type="text/xml" href="http://lolibai.livejournal.com/data/atom/?itemid=21168"/>
    <title>lolibai @ 2008-02-23T14:59:00</title>
    <published>2008-02-23T13:01:03Z</published>
    <updated>2009-03-25T19:46:01Z</updated>
    <content type="html">СКІЛЬКИ ВЖЕ МОЖНА ЧЕКАТИ НА ГОДО?!!</content>
  </entry>
</feed>
